Поглянути на генія очима його дитини.
Тематика
Мемуари.
Про що книга
Це історія про складні стосунки засновника компанії Apple Стіва Джобса та його доньки Ліси. Він носив у гаманці її фотографію, але всім казав, що це не його дитина. Зведені брати і сестри називали її «татковою помилкою». Ліса розповідала у школі, що її батько Стів Джобс, але бачила його здебільшого на обкладинках журналів і з екрана телевізора. Зрештою Джобс визнав її, але вона все одно почувалася покинутою.
Для кого книжка
Для найширшого кола читачів, усіх, хто цікавиться біографіями та мемуарами, персоналією Стіва Джобса.
Чому варто купувати цю книгу
«Малеча» — не типова біографія Стіва Джобса, а відверта розповідь однієї із найближчих для нього людей — рідної дочки. Через діалоги та життєві історії Ліса розкриває найглибші риси Джобса із його слабкостями, темними сторонами та непередбачуваними вчинками, а також описує останні відлюдницькі роки життя батька.
Про авторку
Ліса Бреннан-Джобс — американська журналістка, авторка колонок Southwest Review, Massachusetts Review, Harvard Advocate, Vogue. Її дебютна книжка входить до списку топ-10 книжок 2018 року за версією New York Times та New Yorker.
Книжки на схожу тематику
Відгуки
Ця книжка веде читача до серця дитини, яка захоплювалася генієм Джобса, жадала його любові та боялася його непередбачуваності. Publishers Weekly Авторка не прагне викликати співчуття чи помститися. Вона намагається розібратися у стосунках, які загрузли в незручних і несподіваних ситуаціях.
Guardian
Цитати з книжки
Про сприйняття батька
Його світлини були для мене дивним потрясінням: схожим на те, коли раптом помічаєш себе у дзеркалі в іншому кінці кімнати й думаєш, що це хтось інший, а тоді усвідомлюєш, що це твоє лице. Так і він дивився із журналів, газет та екранів, хоч би в якому місті я була. Це мій батько, цього ніхто не знає, але це правда.
Про наслідування Стіва Джобса
Я перестрибувала з одного образу в інший: ранками вихідних я була батьковою повірницею, такою самою, як він, справжньою, як джинси, Стенфордські пагорби і Боб Ділан. На його щоках іноді з’являлися ямочки; я вміла робити такі самі. Я не їла м’яса, масла і вершків, як і він. З любові до нього я перейняла його ходу, із завалюванням уперед з кожним кроком, і, як він, почала казати «типу» — типу те, типу се, — мені здавалося, це звучить круто.
Про особливості характеру батька
Коли батько нападав на когось, найбезпечніше було залишатися поруч з ним. Мені хотілося постійно перетинати цю невидиму лінію між небезпекою й безпекою, зовнішнім колом та внутрішнім, і за можливість перебувати в безпеці треба було платити — спостерігати за тим, як він нападе на цю жінку. Страждання не зменшувалися й не зростали — їх переносили з однієї людини на іншу. Якщо я вистрибну з кола, щоб захистити її, він може накинутися на мене.
