Як не з’їхати з глузду від свого смартфона.
Тематика книги
Психологія, біологія, екранна залежність, діджиталізація, соціальні мережі.
Про що книжка «Інстамозок. Як екранна залежність призводить до стресів і депресії» Андерса Гансена
«Не для світу цього», — можна сказати про мозок людини. Так, наш складний і багатогранний мозок формувався не для сучасної цифрової епохи зі смартфонами та планшетами. Не для середовища, де вдосталь їжі й мізерні шанси стати обідом хижака. І навіть не для світу, де відчайдушно прагнуть щастя. Мозок розвивався в умовах, де на першому місці було виживання (який сенс робити людину щасливішою, якщо завтра її з’їсть гепард?). Він винагороджував людину дофаміном за калорійну й солодку їжу, що насичує і рятує від голоду. Але часи змінилися, а мозок лишився таким самим.
Кому знадобиться книга «Інстамозок. Як екранна залежність призводить до стресів і депресії»?
Для широкого кола читачів, всіх, хто хоче покращити якість свого життя та подолати залежність від соціальних мереж.
Чому необхідно придбати книгу «Інстамозок. Як екранна залежність призводить до стресів і депресії»
Як мозку зі старими звичками пристосуватися до сучасних умов? Як протистояти спокусам — фастфуду, безлімітному інтернету й бажанню по 5–7 годин просиджувати в соцмережах? Як уникати стресу й тривожності, якщо на них запрограмований? Про це читайте у книжці «Інстамозок» .
Чим відомий Андерс Гансен?
Андерс Гансен — шведський психіатр, доктор медицини. Здобув медичний ступінь у Каролінському інституті й диплом МВА у Стокгольмській школі економіки. Написав понад 2000 статей і 6 книжок про здоров’я та мозок.
Схожі книги
Відгуки про книгу
Чому користування смартфоном і соціальними мережами так затягує? Як механізми соцмереж накладаються на роботу мозку? І чому всім час від часу потрібен цифровий детокс? Книжка в легкій формі дає відповіді на ці запитання та є посібником із «виживання» в часи суцільної діджиталізації життя.
Галина Петренко, директорка ГО «Детектор медіа»
Ця книжка — одна з можливостей зрозуміти новий світ і випрацювати правила безпеки й поведінки. Вартісна й корисна праця для кожного, хто хоче бути суб’єктом нової інформаційної ери.
Оксана Мороз, засновниця волонтерської ініціативи з інформаційної гігієни «Як не стати овочем», авторка книжок
Наш мозок еволюціонує набагато повільніше, ніж саме людство. Тож ті його властивості, які допомагали давнім людям, можуть нашкодити сучасним. Як із цим бути? Зменшити рівень шкоди можна завдяки самопізнанню. Книжка Гансена якраз допоможе зрозуміти, у які пастки нинішніх реалій потрапляє наш мозок і як їх обійти з найменшими втратами.
Віктор Комаренко, нейрофізіолог, співзасновник Beehiveor Academy and R&D Labs
Найкращі цитати з книжки «Інстамозок. Як екранна залежність призводить до стресів і депресії» Андерса Гансена
Чому пошук нового приносить задоволення
У мозку є спеціальні клітини, що виділяють дофамін, — вони реагують лише на нові речі. Вони не зважають, якщо ми споглядаємо щось, до чого вже звикли (наприклад, вулицю, на якій живемо). Але, якщо ми бачимо щось нове, наприклад, незнайоме обличчя, клітини швидко активуються. Те саме відбувається, коли ми помічаємо щось, що провокує нові емоції. Коли ми гортаємо сторінки на комп’ютері чи мобільному, мозок щоразу виділяє трохи дофаміну, який спонукає клацати далі. На 20 % усіх сторінок, які ми переглядаємо, ми проводимо лише 4 секунди. Лише 4 % усіх сторінок ми присвячуємо понад 10 хвилин.
Чому телефон цікавіший за живого співрозмовника
Вчені провели експеримент: 30 людей попросили поговорити з незнайомою людиною впродовж 10 хвилин, сидячи за одним столом. На столі біля частини учасників лежав телефон, біля інших — ні. Потім учасники мали описати, наскільки цікавою для них була ця розмова. Ті, у кого перед очима лежав мобільний, відповіли, що бесіда була не дуже цікавою, а співрозмовник — не дуже приємним та емпатичним. Насправді це не дуже дивно. Якщо ми маємо перед собою об’єкт, який щоденно дарує тисячі маленьких дофамінових винагород, мозок передбачувано тягнеться до нього. Також коли треба постійно опиратися імпульсу зазирнути в телефон, увага стає ще розпорошенішою — бо ігнорування є активною дією. Як наслідок, ми не так включаємося в розмову, як могли б.
